Практичний психологічний семінар

  • 1079

 

Науково – практичний психологічний семінар:

« Актуальні засади самореалізації особистості педагога
у перспективі активного саморозвитку»
 

План семінару

Вступ

1. Робота особистості педагога  з власного саморозвитку.

2. Основні концепції та джерела саморозвитку та самовиховання особистості.

3. Рушійні сили та механізми саморозвитку. Професійне здоров’я педагога

 

1. Робота особистості педагога  з власного саморозвитку.

     Сучасний педагогічний процес - явище багатогранне, що відображає складності і протиріччя соціальної та культурної життя. Проблеми, що виникають у цьому процесі, все менш піддаються вирішенню звичними способами. Основна ідея проблеми професійного саморозвитку - це ідея детермінації розвитку особистості діяльністю, тому людина вивчається з позицій його відповідності професії і успішності діяльності в ній. Становлення професіонала можливе лише в результаті єдності як професійного, так і особистісного розвитку. Вивчення людини у протягом його життєвого шляху показує, що освіта і прояв у ньому якостей активного суб'єкта діяльності тривають доти, поки ця діяльність продовжується.

     Проблема усвідомленого саморозвитку особистості завжди була індивідуально і соціально значуща, а за умов здобуття українським суспільством незалежності, розбудови суверенної, демократичної, соціальної, правової держави, визнання самоцінності, автономності, свободи особистості, дослідження ціннісної спрямованості її саморозвитку набуває особливого значення.

     Саморозвиток - це усвідомлений і керований особистістю процес, в результаті якого відбувається удосконалення фізичних, розумових і моральних потенцій людини, розгортання її індивідуальності. Процес саморозвитку не має меж, як немає меж досконалості людини.

     Важливою умовою, первинною сходинкою саморозвитку особистості педагогічного працівника є внутрішня потреба у його здійсненні та самопізнання себе. Самопізнання - це вивчення себе як частини природи, виявлення своїх біологічних особливостей і потреб, це розуміння себе як частини соціуму, це усвідомлення себе і як морального та духовного феномену.

2. Основні концепції та джерела саморозвитку та самовиховання особистості.

     Розглядаючи проблему саморозвитку особистості, акцентуємо увагу на наступних положеннях:

     - саморозвиток - це процес, який сприяє самоудосконаленню, самореалізації особистості;

     - саморозвиток особистості має діяльний характер: поза її власною активною діяльністю, бажанням і власним зусиллям в роботі над собою її особистісне формування неможливе;

     - внутрішніми стимулами розвитку особистості є її потреби, мотиви, інтереси та установки;

     - основою формування потреб, мотивів, інтересів та установок особистості є внутрішні суперечності, які стимулюють активність особистості, сприяють її саморозвитку;

     - зовнішніми факторами саморозвитку особистості є впливи середовища та цілеспрямоване виховання;

     - зовнішні умови впливають на розвиток особистості не безпосередньо, не прямо, а лише проходячи через її внутрішню сферу і породжуючи у неї відповідні потреби, що зумовлює несхожість, різноманітність і неповторність особистісного розвитку кожної людини, її індивідуальну, своєрідність;

     - саморозвиток особистості - це не самовільний, спонтанний процес;

     - визначальну роль виховання може виконувати лише за умови, якщо буде будуватись на ідеях саморозвитку і самоудосконалення особистості;

     Духовна робота особистості з власного саморозвитку передбачає урівноваженість і зосередженість уваги як центру свідомості на внутрішньому світі; здатність відрізняти сакральне (святе, надособистісне) від профанного (егоцентричного) й осягати святе у всіх проявах буття; перебудову ієрархії смислів з тим, щоб у якості найзагальніших і провідних сенсів в ієрархії смислів виступали надособистісні (як вищезгадані); розвій мудрості у континуально-інтуїтивному розумінні життя та у виявленні цього розуміння служінням надособистісним смислам через породження потокових (підкріплених процесуальною радістю та піковими переживаннями) життєвих актів. Практикування духовного є вправлянням у служінні надособистісним смислам доти, доки породження відповідних їм життєвих актів стане самодійним та увійде в природний стиль життя. Кожна вправа духовної практики є засобом самоконверсії і пробудження від омани опосередкування знаково-понятійною картиною світу, заданої референтною культурою. Техніки входження у змінені стани психіки, в тому числі й медитативні, спрямовують до надособистісних смислів і трансперсонального розвою.

     Саморозвиток – одна із форм руху матерії, що реалізується в активності суб'єкта, яка націлена на розв'язання внутрішніх протиріч його існування в довколишньому світі (природному і соціальному середовищі). Саморозвитку будь-якої системи передує, як первинна стадія розвиток, спричинений перш за все зовнішніми детермінантами.

     На індивідуальному рівні саморозвиток здійснюється як у неусвідомлених, стихійних формах (імітація, стихійна адаптація, гра), коли індивід не ставить за мету змінити себе власними зусиллями, а також і в усвідомлених формах (самовиховання, самоосвіта, самостворення, самовдосконалення), де особистість виступає одночасно як суб'єктом цілеспрямованої діяльності, так і об'єктом, який необхідно змінити за допомогою цієї діяльності.

     Усвідомлений саморозвиток є одним із засобів самоствердження. В умовах поширення свободи і відповідальності особистості саморозвиток стає не тільки необхідним, а й незамінним суб'єктивним фактором її становлення та розвитку, соціалізації й індивідуалізації. Без усвідомленого, вольового саморозвитку особистості не може бути досягнуто цілісності, соціальної зрілості особистості.

3. Рушійні сили та механізми саморозвитку. Професійне здоров’я педагога

     Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному . Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів. Тому питання збереження і зміцнення здоров’я учителя є одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів.

     Існують такі загальні етапи саморозвитку:

    Перший етап – усвідомлення в необхідності роботи над собою. Воно виникає в результаті взаємодії потреб у розвитку, цілеспрямованості, аналізу внутрішнього етапу, зовнішніх умов і вимог. Коли незадоволення відповідає зовнішнім вимогам, прагненню стати кращим, умовам, які дозволяють це зробити, особистість гостро відчуває необхідність роботи над собою. На першому етапі через педагогічне і особисте керівництво забезпечується регулярне самоспостереження і об’єктивна самооцінка, які вкрай необхідні для початкового і подальшого етапу самовиховання.

     Другий етап – вироблення програми роботи над собою. На цьому етапі особистівсть порівнює своє “Я” у теперішньому, “Я”, яким його хочуть бачити інші, і “Я”, яким уявляє себе у майбутньому. На вироблення образу “Яким я повинен стати в процесі самовиховання”. Важливе значення має життєвий досвід, досвід самовиховання, ідеали, мрії, а також життя. Програма роботи над собою здійснюється в процесі боротьби мотивів. Найбільш важливим при цьому є мотиви які виникають при відношеннях до зовнішніх дій і оцінці внутрішнього самовиховання. Якщо вона переконалася, що може працювати над собою, зовнішні умови є спрятаними, а вимоги оточуючих посильні, незмінні, то пробне самовиховання переходить у постійне.

     Третій етап – активне здійснення програми самовиховання, включаючи зміну себе і обставин. В процесі самовиховання активно працюють всі програми: “Я тепер і в майбутньому”, “Вимоги до мене і вимоги до себе”, “Програма самовиховання і програма поведінки”. Керівництво самовихованням на цьому етапі йде двома шляхами: зміною умов, що сприяють переоцінці себе і зміни програми самовиховання, або дається оцінка самим зусиллям особистості, типу: чого домоглася, які успіхи, що ще треба виховати у себе в подальшому.

     Четвертий етап – завершальний: проходить оцінка результатів самовиховання, інтенсивно працюють ведучі програми: “Який я був”, “Який я є”, “Я в майбутньому”, “Я і самовиховання”. В результаті зновуж проходить оцінка обставин і самооцінка внутрішнього світу, повторюється весь цикл самовиховання, проте на новім рівні і з іншим змістом. Слід зауважити, що таке виділення етапів роботи над собою умовне, часто вони переплітаються один з одним, проте завжди існують.

     Професійне саморозвиток педагога являє собою цілісний, що розгортається під часу багатокомпонентний особистісно та професійно значимий процес цілеспрямованої діяльності педагога з безперервного самозміни, свідомого управління своїм професійним розвитком, вибору цілей, шляхів і засобів професійного самовдосконалення, що сприяє формуванню індивідуального стилю професійної діяльності педагога, що допомагає осмисленню передового досвіду і власної самостійної діяльності, що є засобом самопізнання і самовдосконалення.

                                      

img 0818

img 0821

img 0822

img 0824

img 0825

img 0828

     Семінар провів 08.06.2016, практичний психолог Додонов А.Ю.

Вгору